Авіаспортцентр ім. Валентини Закорецької

Спортивна парашутна система ПО-16 була розроблена в 80-х роках ХХ ст. у СРСР і донині випускається ВАТ «Івановський парашутний завод «Польот». Основний парашут системи ПО-16 становить собою двооболонкове семисекційне м’яке крило з капронової тканини, яке надувається через повітрязабірники повітрям, що набігає. Підйомна сила створюється завдяки обтіканню профілю крила зустрічним потоком. Система ПО-16 прийшла на заміну першому серійному радянському парашуту-крилу ПО-9 серії 2 й призначена для виконання спортивно-тренувальних стрибків спортсменами-парашутистами, які мають досвід у здійсненні стрибків із парашутами інших типів.

Тактико-технічні дані парашутної системи

1. Конструкція системи ПО-16 при загальній масі парашутиста з парашутами 100кг забезпечує:

• надійну роботу парашутної системи на висоті до  2000м як під час негайного введення парашута в дію, так і з будь-якою затримкою розкриття клапанів ранцю на швидкості літака або гелікоптера від 39 до 62,5 м/с (140─225 км/г);
• мінімальну безпечну висоту стрибка 600м з негайним введенням парашутної системи в дію з повітряного судна, що пересувається горизонтально на швидкості від 39 до 62,5 м/с;
• максимальне перенавантаження, що виникає в момент наповнення купола парашутної системи, не перевищує 10g;
• управління  парашутною системою за допомогою двох строп керування;
• середню вертикальну складову швидкості зниження при повністю відпущених стропах керування ─ 5 м/с; при повністю втягнутих стропах керування в режимі звалювання купола не більше 5,5 м/с, при пересуванні з мінімальною горизонтальною швидкістю ─ 3,75 м/с;
• середню горизонтальну складову швидкості планерування при повністю відпущених стропах керування 10,25 м/с, при одночасному втягування строп керування горизонтальна складова швидкості планерування зменшується пропорційно довжині втягнутих строп керування;
• розворот на 360° при втягуванні однієї зі строп керування не більше, ніж за 5,5 с;
• безпечне приземлення при швидкості вітру у поверхні землі до 10 м/с з заходом на ціль проти вітру;
• стійку роботу на всіх режимах планерування при плавному втягуванні строп керування або натягуванні вільних кінців підвісної системи;
• працездатність при температурі від +30 до ─25°С; 
•  застосування півавтомата ППК-У-240АД для введення в роботу парашутної системи;
• від’єднання парашута від підвісної системи як на землі, так и в повітрі;
• застосування запасних  парашутів 3-4, 3-5 та ПЗ-81 при обов’язковому від’єднанні несправного основного купола,  за виключенням випадків не розкриття ранця, при якому від’єднання не потрібно;
• відсутність самовільного від’єднання вільних кінців підвісної системи;
• зусилля, необхідне для витягування ланки ручного розкриття та ланки від’єднання   ─ не більше 16 кгс;
• введення парашутної системи в дію як правою, так и лівою рукою;
• не менше  600 застосувань (технічний ресурс) при умовах, вказаних в п. 1.

2. Габарити складеної парашутної системи, мм: 

• довжина ─ 385;
• ширина ─ 370;
• висота ─ 225.

3. Маса парашутної системи без парашутного півавтомата та переносної сумки не більше 10 кг.

4. Основні частини парашутної системи: 

• основний парашут площею 22 м²;
• витяжний парашут площею 0,6 м²;
• підвісна система;
• гнучкий шланг;
• ранець;
• ланка ручного розкриття;
• ланка від‘єднання;
• слайдер (пристрій рифлення);
• камера основного парашута;
• витяжна ланка;
• дві клеванти (ланки керування);
• фал гнучкої шпильки;
• шланг;
• серга;
• три затяжки (стрічка ОТКП-15-185 ОСТ 17-667-77 довжиною 1 м).

5. Робота парашутної системи

Парашутна система вводиться в дію шляхом витягування ланки ручного розкриття або парашутним півавтоматом.

Для забезпечення надійної роботи системи ПО-16 парашутист у момент витягування ланки ручного розкриття має знаходитись у положенні пікування або кабрування. При витягуванні ланки ручного розкриття шпилька ланки зачековки  виходить з кільця та звільняє клапани ранцю.

Схема роботи парашутної системи показана на рис.2:

 

А ─ витяжний парашут під дією пружинного механізму відходить від ранцю та потрапляє у повітряний потік.

Б ─ під дією сили опору витяжного парашута витягується камеру з укладеним у ній куполом з ранцю, відбувається вихід основних строп із петель та стільників камери, потім з камери виходить купол.

В ─ після виходу всіх строп та їх натягування купол під дією потоку, що набігає, долає силу опору слайдера та наповнюється.

Г ─ у процесі наповнення купола слайдер спускається вниз до вільних кінців. Він перешкоджає швидкому наповненню куполу, чим знижує динамічні навантаження.

Д ─ система починає планерувати в режимі гальмування. Одночасно взявшись за ланки керування, необхідно натягнути їх та тим самим розв’язати вузол фіксації строп керування на вільних кінцях підвісної системи, після чого система парашутист – парашут планує в режимі максимальної швидкості.

Для того щоби слайдер не заважав парашутистові при зниженні, його слід пропустити через кільця кріплення строп до підвісної системи та спустити по вільних кінцях до рівня голови.  

Будова та робота частин парашутної системи

Парашут витяжний площею 0,6м². Призначений для витягування основного парашута. Він складається з основи купола, конуса з пір’ям і пружини (рис. 3).

Основа купола шестигранної форми виготовлена з тканини арт. 56005крКП. Для посилення основи купола витяжного парашута на нього нашивається каркас із стрічки ЛТКП-13-70, по нижньому пругу нашивається стрічка ЛТКП- 15-185. Конус виготовлений з полотна арт. 56005крКП, пір’я ─ з тканини арт.56011АП. З боків пір’я підігнуті й у підгибку пропущені стропи, кінці яких пристрочуються до основи купола витяжного парашута. Стропи виготовлені з шнура ШКП- 60.

Вуздечка купола витяжного парашута утворена стропами, які проходять усередині шнура ШТКП- 15-550 і слугують для приєднання до ланки основного купола.

Всередину конуса витяжного парашута вставлена пружина конічної форми, яка вводить парашут в дію. Пружина згори закривається круглою накладкою з тканини арт. 56260крПЛ.

Основний парашут призначений для керованого зниження спортсмена-парашутиста. Площа купола 22 м² (рис.4)

Купол має в плані форму прямокутника і складається з нижнього і верхнього полотнищ, сполучених між собою нервюрами.

Тканина верхнього полотнища куполу арт. 52188, нижнього полотнища і бічних нервюр арт. 56005крКЛ, інші нервюри виготовлені з тканини арт. 56011АП.

Стрічки ЛТКП- 13-70 і ЛТКП- 15-185, настрочені на нервюри, утворюють 32 петлі, до яких приєднуються стропи, виготовлені з шнура ШТсвм- 4-450.

До додаткових строп, виготовлених з шнура ШТсвм- 2-450 і розташованих по задньому пругу парашута, приєднані дві стропи керування зі шнура ШТсвм- 4-450. Кожна з двох строп керування монтується на одному із задніх вільних кінців підвісної системи.

Для зручності дій парашутиста в повітрі до строп керування прикріплені ланки керування. На кожній стропі керування є мітка, до якої укорочують стропу керування при укладанні.

На верхній оболонці куполу є ланка з петлею для під’єднання витяжного парашута.

У нижньої кромки правої бічної нервюри між стропами 4П і 5П нанесене маркування.

Для зниження динамічних навантажень у момент наповнення куполу на стропах парашута змонтовано слайдер.

Клеванта (ланка керування).

Призначена для зручності дій парашутиста при керуванні парашутною системою (рис. 5).

Складається з великої петлі, кільця і малої петлі. Клеванта виготовлена із стрічки ЛТКкрП- 40-700.

Велика петля призначена для захоплення рукою, мала ─ для кріплення кільця, до якого приєднана стропу керування. Для з’єднання клеванти з підвісною системою є стрічка петельна (текстильна застібка).

Слайдер (пристрій рифлення) призначений для зниження динамічних навантажень при наповненні купола.

Сдайдер (рис. 6) складається з полотнища зі стрічками, до яких прикріплено чотири кільця. У верхній частині полотнища нашивають дві кишені. Полотнища і кишені виготовлені з тканини арт. 56005крКП. Між кільцями на полотнищі зроблений прямокутний отвір, зашитий тканиною арт. 560011АП.

Підвісна система виготовлена зі стрічки ЛТКОкр- 44-1600 і складається з наступних частин (рис.6):

 

 

 

 

 

 

 

На нижній частині кожної лямки є пряжка, до якої приєднані стрічка для підтягування і ножний обхват, що має пряжку з перемичкою, яка служить для застібання ножного обхвату.

Спереду до лямок примонтовані стрічка та пряжка з перемичкою, що утворюють при застібанні грудну перемичку. У верхній частині кожної лямки знаходиться конус з пластиною і по два кільця (велике й мале), призначені для приєднання вільного кінця підвісної системи. На лівій лямці на рівні грудей знаходиться кишеня для ланки ручного розкриття. Для виключення випадання з кишені скоби кільця ланки ручного розкриття парашута в кишеню вмонтовано гумовий стільник.

Для приєднання підвісної системи до ранця у верхній частині лямок є пряжки, а до пряжки нижньої частини лямок ─ стрічка для підтягування. Вільні кінці підвісної системи розділяються на передні і задні. У передні вільні кінці підвісної системи, що закінчуються, пряжками, ушиті кільця. На задні вільні кінці нашиті петельна стрічка (для під’єднання клевант) і кишеня із стрічки для розміщення в ній кінця троса ланки від’єднання.

Для правильного приєднання лівий вільний кінець помічений буквою «Л».

Довжина вільних кінців 420 мм.

На підвісній системі є запобіжники, призначені для пом’якшення удару металевими деталями при наповненні купола парашута, а також правий і лівий запобіжники, що закривають місця пришиття шлангів і кишеню ланки ручного розкриття.

Шланг гнучкий (рис. 7). Призначений для забезпечення спрямованого руху троса ланки ручного розкриття. Виготовлений з металевого гнучкого рукава, обтягнутого стрічкою ЛТКкрП- 40-700.

Кінці шланга зі стрічкою заправлені в ковпачки. Гнучкий шланг одним кінцем вільно проходить до верхнього клапана ранця, іншим пришитий до запобіжника підвісної системи.

Довжина гнучкого шланга 380 мм.

Шланг. Призначений для забезпечення спрямованого руху довгого троса ланки від’єднання та для оберігання троса від випадкових зачеплень. Виготовлений з металевої оболонки, кінці якої покриті ґрунтовкою. Довжина 800 мм.

Шланг прикріплений одним кінцем до правої передньої лямки підвісної системи (пропущений через верхній клапан ранця), іншим ─ до лівої передньої лямки підвісної системи.

Ранець (рис. 8, 9). Призначений для укладання в нього парашута в камері, вільних кінців підвісної системи, витяжного парашута і монтажу парашутного півавтомата.

Конструкція основи ранця складається з двох бічних, верхнього і середнього клапанів, які служать для замикання в ранці укладеного парашута. Замикаюче облаштування ранця складається з люверсів з пришивними шайбами та кільця.

До основи ранця із зовнішнього боку нашиті стрічки з пряжками з перемичкою для кріплення підвісної системи та запасного парашута і пряжки з перемичками для стрічок підтягування підвісної системи.

З лівого боку бічного клапана нашита кишеня для розміщення парашутного півавтомата, шланг якого проходить під спинкою ранця до верхнього клапана і монтується на зігнуту пластину цього клапана. З внутрішньої сторони ранця нашита сота, яка протягується в люверс з пришивною шайбою середнього клапана і замикається на ланку, для утримання в ранці укладеного в чохол парашута.

У верхній частині основи ранця пришитий запобіжник, який кріпиться до верхнього клапана ранця. Запобіжник складається з трьох деталей, що утворюють кишеню для проходження шланга ланки від’єднання.

Камера основного парашута призначена для укладання в нього парашута і строп. Камера (рис. 10) має клапан, люверси з пришивною шайбою, кишеню, стільники та петлі.

Люверси з пришивною шайбою на клапані та стільники служать для замикання в камері укладеного куполу основного парашута, петлі ─ для укладання строп, кишеня ─ для зручності укладання. Через люверс з пришивною шайбою у верхній частині чохла проходить ланка до витяжного парашута.

Ланка витяжна (рис. 11) призначена для включення парашутного півавтомата. Виготовлена із стрічки ОТКП- 15-900, його довжина 3000 мм.

Ланка ручного розкриття (рис.12) призначена для введення в дію парашутної системи. Складається з кільця, троса, скоби та шпильки. На одному кінці троса закріплена шпилька, на іншому ─ обмежувач.

Шпилька ланки ручного розкриття призначена для замикання кільця зі шнура ШТсвм- 4-450, пропущеного через люверси клапанів. Довжина троса зачековки від кінця шпильки до обмежувача 650 мм.

Кільце виготовлене зі сталевої труби діаметром 10 мм. Для зручності захоплення рукою витяжне кільце по відношенню до скоби відігнуте під кутом 135°.

Ланка від’єднання (рис. 13). Призначена для від’єднання вільних кінців підвісної системи парашута при його відмові. Складається з основи ланки й троса. Основа ланки виготовлена з тканини арт. 56260крПЛ, вкладки (стрічка ЛТКОкр- 44-1600) і прокладки (пінополіуретан). Основа ланки має форму, зручну для захоплення рукою.

Через блок, встановлений на основі ланки, пропущений трос, що утворює петлю та  два кінці завдовжки 260 мм і 1120 мм для фіксації кільцевого замкового пристрою на підвісній системі. Петля троса закріплена втулкою, а кінці троса злютовані. Ланка утримується за допомогою текстильної застібки між правою лямкою і запобіжником.

На основі ланки від’єднання з лицьового боку нанесений знак (Б), що означає приналежність ланки від’єднання парашутній системі ПО-16.

Фал гнучкої шпильки є сполучною ланкою між гнучкою шпилькою і витяжною ланкою. Виготовлений зі шнура ШКП- 200 в два складання. Довжина фала 130 мм.

Серга (рис. 14) призначена для висмикування шпильки ланки ручного розкриття при розкритті ранця приладом ППК-У.

Виготовлена з алюмінієвого сплаву Д16Т і кріпиться до петлі приладу.                

Парашутний півавтомат (рис. 15) призначений для розчековки ранця парашутної системи через заданий проміжок часу або на заданій висоті і є страхувальним засобом розкриття парашута. Парашутний півавтомат вводиться в дію шляхом висмикуванням гнучкої шпильки.

Сумка переносна (рис. 16). Призначена для зберігання й транспортування укладеної в неї парашутної системи. Має прямокутну форму, виготовлена з капронового авизенту арт. 56039 або капронової тканини арт. 56260крПЛ.

Габарити сумки : 590X260X600 мм.

Кільцевий замковий пристрій (КЗП)

На парашутній системі встановлені замки КЗП (рис. 17). Для від’єднання купола зі стропами від підвісної системи досить взятися за подушечку, відірвати її від текстильної застібки й смикнути донизу, при цьому обидва замки КЗП відкриються одночасно й купол із стропами від’єднається.

Порядок під’єднання вільних кінців до підвісної системи показаний на рис. 18.

Керування парашутною системою

Парашутист керує парашутною системою за допомогою двох строп, одні кінці яких закріплені на задній кромці купола, а другі виведені на задні вільні кінці підвісної системи та закінчуються ланкою керування для зручності захвату руками. 

Управління парашутною системою може здійснюватися натягуванням вільних кінців підвісної системи.

Парашутна система забезпечує при зниженні парашутиста горизонтальне переміщення вперед, зменшення горизонтальної складової швидкості планерування і розворот у будь-яку сторону за допомогою втягування строп управління.

При стрибках з гелікоптера слід зробити затримку в розкритті основного парашута не менше, ніж на 5с.

Розкривати парашут необхідно на висоті не нижче 700м в режимі парашутиста в пікуванні чи кобруванні. Здійснювати розкриття парашута слід у такому порядку:

• висмикнути лівою рукою ланку ручного розкриття, у момент висмикування ланки ручного розкриття зробити «клювок» головою, підтягнувши її до грудей, та піджати ноги, переводячи тіло у вертикальне положення, сприятливе для сприйняття динамічного навантаження;
• підняти голову догори після стабілізації тіла у вертикальному положенні та слідкувати за парашутом, який наповнюється;
• здійснювати приземлення строго проти вітру. 

Парашутисту необхідно знати, що при одночасному втягуванні строк управління до крайнього нижнього положення протягом 1 – 3 секунд вертикальна складова швидкості планування зменшується до 1 – 2 м/с, а потім при подальшому утримуванні строп управління в крайньому нижньому положення вона збільшується до 5,6м/с, при цьому купол переходить у режим звалювання.

Треба здійснити одночасні різкі рухи стропами управління, якщо слайдер не зійшов донизу до кілець вільних кінців підвісної системи.

У випадку закручування строп слід звести разом вільні кінці підвісної системи й обертовими рухами тіла допомогти розкручуванню. Якщо стропи не розкрутились і парашут не наповнився, від’єднати парашут, що відмовив, висмикуванням ланки від’єднання й ввести в дію запасний парашут. 

Від’єднати парашут висмикуванням ланки від’єднання й ввести в дію запасний парашутю якщо парашут нормально не наповнився або наповнився, але не забезпечує стійкого зниження. 

Всі дії по ліквідації ненормальної роботи парашутної системи слід здійснювати до висоти 600м.

Вводити в дію запасний парашут можна лише при повністю від’єднаному основному парашуті, при цьому перед введенням запасного парашута викинули ланку ручного розкриття основної парашутної системи та ланку від’єднання. 

Кільцеві замкові пристрої підвісної системи призначені:

• для повного від’єднання купола основної парашутної системи, що відмовив у повітрі, з метою створення сприятливих умов для введення в дію запасного парашута;
• для від’єднання купола основної парашутної системи при приводненні;
• для від’єднання купола основної парашутної системи після приземлення в сильний вітер.

Для від’єднання вільних кінців від підвісної системи за допомогою ланки від’єднання слід взятися лівою рукою за основу ланки від’єднання («подушку») і, опустивши підборіддя на груди, різким рухом висмикнути й викинули ланку від’єднання. При цьому кінці троса виходять з отворів конусів і обидва вільні кінці одночасно від’єднуються від підвісної системи. 

У випадку відчепки лівою рукою, у разі неповного виходу довгого кінця троса зі шланга, треба, не випускаючи основу ланки від’єднання з правої руки, лівою рукою висмикнути залишкову частину троса зі шланга й викинути ланку від’єднання. 

Повертати голову в момент відчепки категорично забороняється.

При стрибках на воду в процесі зниження на висоті 50 – 100м, слід, озирнувшись, від’єднати карабіни стрічок притягу запасного парашута, потім – ліву петлю проміжної підвісної системи від основної, залишивши запасний парашут закріпленим на правій петлі. Після цього треба піддути рятувальний плавальний жилет. Висмикнути ланку від’єднання в момент торкання води.

Методика регулювання строп

Перед початком регулювання строп необхідно оглянути парашут і перевірити довжину основних строп. Основні стропи діляться на центральні, закріплені на силових нервюрах парашута, та бічні ─ закріплені на бічних консолях («вухах»). Центральні основні стропи діляться на чотири ряди, у кожному ряду по шість строп:

1-й ряд ─ 1П, 2П, 3П і 1Л, 2Л, 3Л;

2-й ряд ─ 8П, 7П, 6П і 8Л, 7Л, 6Л;

3-й ряд ─ 9П, 10П, 11П і 9Л, ДЗИГ, 11Л;

4-й ряд ─ 14П, 15П, 16П і 14Л, 15Л, 16Л.

Бічні стропи: 4П, 4Л, 5П, 5Л, 12П, 12Л, 13П, 13Л.

Мета регулювання строп, враховуючи вагу парашутиста і особливості його управління парашутом, ─ отримати найкращі спортивні характеристики парашутної системи.

При регулюванні довжина строп вимірюється від кілець на вільних кінцях підвісної системи до нижнього полотнища по силових стрічках клинів. Хороші спортивні характеристики парашута досягаються при довжині строп 1-го ряду 2900─3000 мм і різниці довжин 1-го і 2-го рядів 200─250 мм; 1-го і 3-го рядів ─ 400─ 500 мм; 1-го і 4-го ─ 600─700 мм.

У основу регулювання береться довжина першого ряду центральних строп, яка має бути не менше 2800 мм.

Стійкість парашутної системи в усьому діапазоні роботи стропами управління залежить від розмірів довжин бічних строп, прикріплених до бічних консолей парашута, а також від довжини додаткових строп керування. Довжина бічних строп вимірюється від кілець до нижнього полотнища парашута, довжина додаткових строп управління ─ від коуша до задньої кромки парашута.

Довжина бічних строп залежить від довжини кожного ряду основних строп парашута.

Довжина строп 4Л і 4П має бути на 100 мм більше довжини основних строп першого центрального ряду. Довжина цих строп впливає на керованість парашутної системи, особливо в умовах підвищеної турбулентності повітряної маси. Довжина строп 5Л і 5П має бути на 150─200 мм більше довжини строп 2-го ряду ─ це забезпечує зниження динамічних навантажень при розкритті парашута, а також стійкість парашута на різних швидкісних режимах.

Довжина строп 12Л і 12П має бути на 100─ 200 мм більше довжини строп 2-го ряду, а довжина строп 13Л і 13П має бути на 200─250 мм більше довжини строп 12Л і 12П. Довжина цих строп підбирається з таким розрахунком, щоб бічне стабілізуюче полотнище між стропами 12 і 13 добре віддувалось убік при положенні строп керування на рівні ключиць парашутиста і нижче. Це забезпечує стійке зниження парашутної системи на крутих глісадах з мінімальною вертикальною швидкістю.

Для парашутистів масою 70─80 кг довжина строп 1-го ряду може бути від 2800 до 3100 мм. При цьому слід мати на увазі, що велика довжина строп парашута при правильній побудові глісади дає можливість обробляти ціль з мінімальною вертикальною швидкістю, проте при меншій довжині строп посилюється зв’язок парашутиста з парашутом, що важливо при обробці цілі в умовах підвищеної турбулентності повітря.

Зміна довжини строп робиться розв’язуванням вузлів кріплення строп на пряжках вільних кінців підвісної системи.

При підборі необхідної довжини строп після кожної зміни на 30─50 мм парашутна система перевіряється в повітрі на усіх режимах швидкості планерування.

Регулювання додаткових строп керування куполом робиться з метою отримання необхідних динамічних характеристик парашутної системи, індивідуальних для кожного спортсмена.

Підбираючи довжину кожній стропи, змінюючи їх кількість і місце пришиття до задньої кромки куполу, можна змінювати наступні параметри:

• діапазон ходу строп (для ефективного управління парашутною системою);
• час розвороту й час переходу парашутної системи з одного швидкісного режиму на інший;
•  радіус розвороту;
• путню стійкість парашутної системи при русі з мінімальною горизонтальною швидкістю.

Як регулювання довжини основних строп, так і регулювання довжини додаткових строп керування залежить від маси парашутиста. Встановлена на парашутній системі ПО-16 довжина додаткових строп управління розрахована на парашутистів масою 65─ 80 кг Перед початком регулювання строп слід переконатися, який саме з перерахованих параметрів необхідно змінити.

Регулювання ходу строп керування  

Величина діапазону залежить, передусім, від довжини центральної додаткової стропи керування по відношенню до інших строп. Укорочення стропи призводить до зменшення діапазону. Для спортсменів масою 50─70 кг довжина цій стропи має бути коротше 1-й стропи на 100─150 мм; для спортсменів масою 70─80 кг довжина цій стропи має бути рівною довжині 1-ої стропи 50 мм.

Необхідно пам’ятати, що динамічні навантаження при введенні парашутної системи в дію більше у парашутів, які мають коротші центральні додаткові стропи керування і з розташуванням їх на 6-ій петлі. Меншою мірою на величину діапазону ходу строп впливає довжина 3-ої стропи керування.

Рекомендована довжина додаткових строп:

Д1 = 2460 мм; Д2= 2340 мм; Д3= 2300 мм; Д4 = 2520 мм

На час розвороту парашутної системи в основному впливає довжина строп бічних нервюр (4Л, П; 5Л, П; 12Л, П; 13Л, П).

Зменшення часу розвороту можна добитися також послідовним укороченням строп 2, 3, 4 (так звана «сходинка строп») за наступною схемою:

довжина стропи 1 вибирається базовою(Д1);

довжина стропи 2 ─ Д2 може дорівнювати довжині Д1─ (100… 150 мм);

довжина стропи 3 ─ Д3 може дорівнювати довжині Д2─ (0… 100 мм);

довжина стропи 4 ─ Д4 може дорівнювати довжині Д2─ (0… 100 мм).

Зміна часу переходу парашутної системи з більшої горизонтальної швидкості на меншу досягається в основному за рахунок регулювання довжини 3-ої стропи.

Зі зменшенням її зменшується і час переходу. Довжина цієї стропи може змінюватися в межах від 50 до ─100 мм. Для парашутистів масою 70─80 кг при недостатній ефективності зупинки парашута при обробці цілі рекомендується встановити 5-у стропу керування.

Вона прив’язується до петлі 3, її довжина може бути рівна довжині Д2 ─ (0 … 100 мм).

Радіус розвороту парашутної системи в основному залежить від швидкісного режиму по траєкторії зниження. Це необхідно враховувати при побудові коробочки для обробки цілі.

Слід домагатися такого регулювання строп, яка забезпечувала б парашутистові можливість виконання доворотів на ціль навколо осі, близької до осі тіла парашутиста, при вибраному їм швидкісному режимі. Це частково досягається зміною місця кріплення додаткових строп керування на задній кромці парашута. Доцільно розташовувати стропи так, щоб незаповнений стропами сектор задньої кромки парашута розташовувався ближче до середини парашута.

На стійкість парашутної системи по крену впливає довжина строп 5Л, П; 12Л, П; 13Л, П, а також розташування додаткових строп керування на задній кромці парашута. Деякий вплив робить також довжина 1-ої додаткової стропи керування.

На парашутній системі ПО-16 стропи керування розташовані так, щоб забезпечувалася її максимальна стійкість по крену при зниженні з мінімальною швидкістю планування, близькою до звалювання парашута.

Методика виконання стрибків на точність приземлення на парашутній системі ПО-16

Розрахунок стрибка з парашутною системою ПО-16 здійснюється, зазвичай, по нейтральному куполу. Після наповнення парашута парашутист має ввійти в створ вітру й знижуватись до висоти 350 – 400м. На висоті 300м парашутист проходить траверз круга з лівого або правого боку залежно від розташування конуса-покажчика вітру – таким чином, щоби конус знаходився все час у полі зору.

Після проходження траверзу круга парашутист виконує третій, а потім і четвертий розвороти. Висота, з якої знижується парашутист, при здійснення четверного розвороту має бути не менше 100м, щоби мати запас часу й висоти для виправлення помилок.

При проходження траверзу круга віддаль парашутиста від цілі залежить від погодних умов.

При вітрі до 2м/с траверз круга треба проходити на віддалі 30 – 50м від цілі, третій і четвертий розвороти виконуються при віддалі від цілі 60 – 100м на висоті 100м і вище (рис. 22). Виконання 4-го розвороту здійснюється з режиму мінімальної горизонтальної швидкості для зменшення радіуса розвороту. Після виконання четвертого розвороту необхідно збільшити горизонтальну швидкість для перевірки правильності виходу на точку початку базової глісади та перевірку правильності обраного швидкісного робочого режиму. При збільшення кута візування надлишок висоти прибирається маневром «змійка», при цьому парашутист втрачає висоту, залишаючись на однаковій віддалі від цілі. Також слід пам’ятати, що в штильову погоду створ, як правило, не має строгого, ярко вираженого напрямку, тому обробку цілі слід здійснювати на середній або підвищеній горизонтальній швидкості.

Траєкторію зниження слід вибудовувати таким чином, щоби на крайній ділянці забезпечити зниження парашутної системи з мінімальною горизонтальною швидкістю, використовуючи парашутування купола. Це досягається плавним втягування строп управління, за рахунок чого короткочасно зменшується вертикальна складова швидкості зниження.

При вітрі 8м/с траверз круга знаходиться на віддалі 15 – 30м, третій і четвертий розвороти для парашутистів вагою 79-80кг виконуються на лінії, близькій до центру цілі. Парашутистам вагою 69-70кг третій і четвертий розвороти слід виконувати, не доходячи до цілі 10 – 20м на висоті 60 – 80м (рис. 23, 24).

За цих погодних умов четвертий розворот на базову глісаду слід робити з віддачею строп управління для збільшення горизонтальної швидкості парашута. Обробка цілі здійснюється шляхом періодичної перевірки глісади на «перехід» цілі. Для цього парашутист відпускає стропи управління на 5 – 8см від положення, що забезпечує зниження на вибраному режимі. Якщо при цьому кут візування цілі збільшується, необхідно повернутись до вибраного режиму зниження. Якщо ж кут візування цілі після вказаних маніпуляцій не змінився, слід плавно збільшити горизонтальну швидкість, відпустивши стропи управління ще на 5 – 10см або навіть на всю величину їхнього ходу, доки не компенсується похибка по віддалені від цілі. 

Приземлення на ціль здійснюється при вертикальному зниженні парашута на останньому відрізку базової глісади. Це також досягається одночасним втягування строк управління. Цю операцію необхідно виконувати на висоті 1 – 2м над ціллю залежно від швидкості вітру.

Підготовка системи ПО-16 перед стрибком

Регулювання підвісної системи робиться при знятій парашутній системі, а перевірка правильності підгонки ─ при надітій і застебнутій підвісній системі.

Підгонка підвісної системи за зростом парашутиста робиться в наступному порядку:

а) регулюється довжина лямок підвісної системи при надітій на парашутиста підвісній системі (КЗП повинні розташовуватися на 50─100 мм нижче ключиць);

б) регулюється величина плечових обхватів (верхній обріз ранця надітої парашутної системи повинен розташовуватися на рівні плечей парашутиста);

в) регулюється величина ножних і поперекових обхватів при надітій парашутній системі;

г) перевіряється зусилля, необхідне для висмикування ланки ручного розкриття при надітій і підігнаній підвісній системі. Якщо висмикування ланки ручного розкриття ускладнене, слід повернути кілька разів кільце в кишені і зробити контрольні висмикування ланки ручного розкриття. Особливо ретельно це перевіряється при здійсненні першого стрибка з парашутом цієї системи.

Після завершення підгонки підвісної системи закріпити вільний кінець гнучкого шланга стрічками-зав’язками в місці його проходження через шльовку верхнього клапана ранця.

Правильно підігнана парашутна система повинна щільно облягати тіло парашутиста, як в літньому, так і в зимовому обмундируванні. Це зменшує навантаження при розкритті парашута.

Огляд системи ПО-16 перед стрибком

Перевіряються:

• справність шнурової петлі, люверсів і шпильки ланки ручного розкриття;
• справність гнучкого шланга ланки ручного розкриття;
• справність шланга ланки від’єднання;
• справність підвісної системи і правильність підгонки її по зростанню;
• правильність під’єднання КЗУ. При правильному під’єднуванні велике кільце протягнуте в пряжку вільного кінця, мале кільце пропущене через протягнуте велике кільце і надіте на конус. Кінець троса від’єднання проходить під шлевкой, вставлений в кишеню троса на задньому вільному кінці підвісної системи.
• правильність кріплення парашутного півавтомата, приєднання петлі парашутного приладу до серги та шпильки ланки ручного розкриття, установки часу й  висоти на шкалах приладу, контрення гнучкої шпильки, приєднання фала гнучкої шпильки, відсутність виступу упору над поверхнею приладу.

Кінці троса ланки від’єднання мають бути пропущені під шльовки й знаходитися над пластиною з конусом;

Правильність монтажу і кріплення запасного парашута на підвісній системі перевіряється звичайним порядком.

Правила зберігання й експлуатації

Парашутні системи ПО-16 повинні зберігатися в сухому, добре вентильованому приміщенні в переносній сумці як в укладеному, так і в неукладеному виді.

У приміщенні має бути температура від ─30 до 30°С.

Допустиме зберігання парашутної системи в укладеному виді до одного місяця без переукладання перед застосуванням. Рекомендована температура застосування системи ПО-16 до ─10°С. При застосуванні її при температурах від ─10 до – 25°С укладання необхідно робити в приміщенні з температурою повітря від 10°С і вище. У цьому випадку укладені парашутні системи повинні знаходитися на старті (до їх застосування) не більше 3 год.

При зберіганні і експлуатації парашутних систем ПО-16 необхідно оберігати їх від тривалої дії прямих сонячних променів, не допускати попадання бруду, пилу або яких-небудь хімічних речовин на тканину парашутної системи.

Для видалення бруду і плям з парашута застосовується бензин БР- 1.

Неприпустимо застосування парашутних систем, що вимагають ремонту.

Технічний ресурс парашутної системи ПО-16 розрахований на 10 років. Після відпрацювання технічного ресурсу необхідно провести детальний огляд парашутної системи та прийняти рішення про продовження терміну експлуатації з відповідною відміткою у паспорті. Після кожних наступних  50 стрибків повторювати огляд і запис в паспорті.

Регламентні роботи

Парашутні системи, що знаходяться на зберіганні, перетрушуються не рідше одного разу в півроку. Допускається їх зберігання в укладеному стані, але не більше місяця.

Після закінчення цього терміну парашутна система розпускається, перетрушується і витримується в розпрямленому стані не менше 12 год. Для кращого відновлення тканини куполу парашута зберігають у підвішеному стані.

Технічний огляд парашутної системи і одночасно її просушування проводяться двічі на рік. Робити просушування необхідно в приміщенні, а у весняно-літній час на відкритому повітрі, але в тіні, оскільки під дією сонячних променів різко погіршуються механічні властивості капронових тканин.

Ранець, підвісна система і переносна сумка просушуються з усіх боків.