Робоча програма та методичні плани навчально-тренувальних занять з парашутного спорту для юніорів (14 – 24 роки)

1. Мета занять

Мета занять парашутним спортом – залучення різних верств населення до занять оздоровчою фізичною культурою, авіаційними видами спорту, гармонійний розвиток особистості та формування здорового способу життя.

Мета оздоровчих занять переважно визначається прагненням до оптимальної якості життя, яке включає досягнення високих рівнів підготовленості за показниками тестування, покращення психологічного стану та зниження ризику порушення здоров’я.

2. Завдання занять

  • формування сталого інтересу тих, хто займається, до авіаційних видів спорту взагалі й парашутного спорту зокрема;
  • різнобічна підготовка тих, хто займається;
  • підвищення рівня індивідуального здоров’я та якості життя;
  • ознайомлення тих, хто займається, з основними засобами та вправами парашутного спорту;
  • формування необхідних навичок та вмінь у парашутному спорті;
  • розвиток фізичних якостей;
  • формування здорового способу життя;
  • покращення стану здоров’я та працездатності;
  • реабілітація тих, хто займається, після стресових ситуацій;
  • навчання самоконтролю та правилам техніки безпеки на заняттях з парашутного спорту;
  • виховання морально-вольових, етичних та естетичних якостей.

Вирішення завдань тренувального процесу з парашутного спорту передбачає наявність теоретичної, технічної (наземної та парашутної), фізичної та психологічної підготовки.

3. Методи діагностики фізичного стану тих, хто займається

При зарахуванні до оздоровчої групи з парашутного спорту та в  процесі підготовки вступники зобов’язані проходити медико-біологічній контроль та представляти відповідний дозвіл на заняття.

Діагностику фізичного стану можна здійснювати у рамках заходів, пов’язаних з комплексним контролем за станом функцій і систем організму, а також за різними сторонами підготовки тих, хто займається парашутним спортом.

У подальшому один раз на півріччя ті, хто займаються, зобов’язані проходити медичний огляд у лікарсько-фізкультурному диспансері. Параметри,що контролюються: зріст, вага, зір, артеріальних тиск, ЧСС, ЖЄЛ, ЕКГ в режимах спокою і після навантаження та інші.

Під час занять важливе місце посідає спостереження за фізичним станом тих, хто займається.

Методи медико-біологічного контролю спрямовані на визначення стану здоров’я й рівня психологічної та функціональної підготовленості людини.

У завдання діагностики фізичного стану тих, хто займається, входить:

  • діагностика здібностей та функціонального стану людини;
  • контроль реакції організму на специфічні для парашутного спорту навантаження;
  • виявлення рівня розвитку фізичних якостей;
  • оцінка адекватності засобів та методів тренувального процесу;
  • профілактика травм і захворювань та надання першої медичної допомоги.

Вирішенням цих питань займаються лікарі обласного фізкультурного диспансеру спільно з фахівцями авіаційно-спортивного закладу.

4. Контрольні нормативи теоретичної, технічної (наземної та парашутної) і фізичної підготовленості

Контроль в тренувальному процесі парашутного спорту здійснюється з метою оцінки рівня теоретичної підготовленості тих, хто займається, якості засвоєння окремих елементів та цілісної техніки стрибка з парашутом. Теоретичні знання та практичні вміння любителів спорту оцінюються за допомогою етапних заліків, які складаються інструкторові після проходження окремих розділів підготовки. Відмітки про складенізаліки робляться у книжці спортсмена-парашутиста.

До книжки спортсмена-парашутиста заносяться виконані самостійні стрибки з відповідною оцінкою дій спортсмена тренером або інструктором.

У системі педагогічного контролю даного виду спорту можуть використовуватися наступні методи контролю ефективності підготовки: спостереження; письмова реєстрація особливостей індивідуального вдосконалення у щоденнику тренувань; теоретичні та практичні заліки, що складаються згідно із загальновідомими вимогами до знань та вмінь майбутніх парашутистів; відеозаписи; контрольні тести, що визначають ефективність розвитку фізичних якостей (стрибок у висоту з місця, стрибок у довжину з місця, згинання та розгинання рук в упорі лежачи і т.д.).

5. Засоби дозування фізичних навантажень для осіб різної статі та різного рівня фізичного стану

При плануванні тренування головним є вибір навантажень, які мають бути адекватними можливостям людини й найбільш ефективними в досягненні індивідуальної мети знань.

Важливою ланкою управління підготовкою тих, хто займається, є система контролю тренувального навантаження, яка дає можливість оцінювати їх підготовленість на всіх періодах навчально-тренувального процесу.

До методів контролю за фізичними навантаженнями, зокрема, належать:

  1. Облік тренувальних навантажень.
  2. Оцінка різних сторін підготовленості.
  3. Вивчення можливостей людини для досягнення запланованих результатів.
  4. Оцінка рівня мотивації та психологічної підготовленості.

Основними методами цього процесу є педагогічні спостереження та контрольні тести.

Основними засобами управління рівнем фізичного навантаження є методи змін об’єму та інтенсивності заняття, а також підбору вправ.

Обсяг тренувань може бути охарактеризовано із зовнішньої та внутрішньої сторін. Зовнішню сторону характеризують обсяг та інтенсивність використовуваних засобів, а внутрішню – розмір та характер функціональних змін клієнтів під впливом цих засобів.

Обсяг тренувального навантаження – це сумарна кількість роботи та її інтенсивність, що виконується за визначений заздалегідь час: у одній вправі, комплексі, за одне тренування, тижневий, місячний, річний цикл.

Загальним обсягом тренувального навантаження вважається: кількість стрибків, тренувальних занять, тренувальних днів, а також загальний час тренування.

Під інтенсивністю навантаження слід розуміти якісний показник тренувальної роботи (ЧСС, спроби, піднімання, вправи), котра виконується за заздалегід визначену одиницю часу. Також треба враховувати темп виконання вправ і тривалість інтервалів відпочинку.

Інтенсивні навантаження завжди розглядається у комплексі з іншими її компонентами, наприклад, характером вправ.

Навантаження буває: малим, середнім, значним, великим.

Мале навантаження складає 15-20% обсягу роботи, що виконується до появи явної втоми.

Середнє навантаження складає 40-60 % обсягу роботи, що виконується до появи явної втоми.

Значне навантаження складає 60-70 % обсягу роботи, що виконується до появи явної втоми.

Велике навантаження є при явній втомі.

Для тих, хто займається, потрібно визначити кількісну величину кожного навантаження, що може дати змогу передбачати навантаження та визначити час для поновлення після нього.Враховуючи особливості підготовки в парашутному спорті, можна виділити основні види тренувальної роботи: теоретичні заняття, укладка парашута, виконання на землі та на тренажерах різних елементів стрибка, виконання стрибків з парашутом, вправи на розвиток фізичних якостей та інші.

Парашутний спорт не вимагає прояви значних адаптаційних можливостей функціональних систем організму спортсмена. Засоби фізичної підготовки використовуються для вирішення завдань опорно-рухового апарату у зв’язку з перевантаженням під час приземлення після стрибка з парашутом. А тому більшість характерних для процесу підготовки у парашутному спорті навантажень класифікуються як малі й носять локальний характер.

Оцінка рівня навантаження на занятті в практиці парашутного спорту відбувається з урахуванням концентрації уваги (для теоретичних розділів підготовки), якості імітаційних вправ (у наземній підготовці). Дозування навантаження переважно ґрунтується на кількісних показниках часу, витрачених на використання засобів відповідного розділу підготовки.

Обсяг (час) тренувального навантаження збільшується з кожним наступним етапом оздоровчої підготовки.

Важливою особливістю організації тренувального процесу з парашутного спорту є врахування статевих розбіжностей та рівня морально-вольової, психічної та фізичної підготовленості.

При плануванні тренувальної роботи для жінок необхідно враховувати динаміку їх працездатності протягом оваріально-менструального циклу. Під час менструальної фази навантаження для жінок необхідно знизити. Також в цей період не бажано виконувати імітаційні стрибки та стрибки з парашутом.

Вибір вправ оздоровчого тренування повинен проходити з  врахуванням фізичного стану людини, який визначається за допомогою опитування та методів поточного контролю (тестів, проб тощо).

6. Види та методи лікарського-педагогічного контролю під час занять

З метою оцінки впливу на організм людини фізичних навантажень і визначення психічної та функціональної готовності до занять проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, що здійснюються спільно інструктором і лікарем.

Контроль, що проводиться під час занять, передбачає визначення: функціонального стану організму (ЧСС, частота дихання та ін.); рівня фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості); психологічного стану тощо.

Інструктор збирає анамнез та здійснює візуальні спостереження. У тих, хто займається, визначають самопочуття, мотивацію до тренування, індивідуальне відчуття складності вправ, впевненості та рівня психологічного навантаження. Візуальні спостереження дозволяють за зовнішніми ознаками зробити висновки про ступінь стомлення та психологічний стан людини.

Контроль за технічною підготовленістю тих, хто займається, здійснює інструктор під час виконання тренувальних вправ наземної підготовки.

Контроль за тренувальним навантаженням здійснюється за допомогою аналізу щоденників тренувань і книжок спортсмена-парашутиста.

Поточний облік проводиться в ході окремих тренувальних занять, у тижневих та місячних циклах підготовки.

Основними документами обліку є:

  • журнал обліку занять;
  • щоденники тренування спортсменів;
  • книжки спортсмена-парашутиста;
  • лікарсько-контрольні картки спортсменів;
  • протоколи педагогічних спостережень, заліків та контрольних тестувань.

7. Критерії ефективності фізкультурно-оздоровчих занять.

Ефективність оздоровчої-тренувальної роботи в групах з парашутного спорту визначається за допомогою:

  1. Формування стійкого інтересу до занять парашутним спортом.
  2. Оцінки результатів заліків, тестів та проб.
  3. Підвищення працездатності та зростання показників розвитку фізичних якостей.
  4. Аналізу індивідуальних щоденників тренування спортсменів.

8. Техніка безпеки під час тренувань

Парашутний  спорт  належить до групи екстремальних видів. Заняття цим видом підготовки, а особливо виконання стрибків з парашутом, пов’язані з небезпекою для життя людини. Тому проблема безпеки занять має бути головною при організації тренувального процесу.

Складність парашутної техніки та напруженість парашутної підготовки вимагають від парашутиста граничного напруження моральних і фізичних сил. Крім високого рівня технічних знань і відмінної парашутної підготовки, парашутист повинен володіти високими морально-вольовими якостями, осмисленою дисципліною й почуттям відповідальності за успішне виконання всіх вимог підготовки та стрибка з парашутом.

Якість та безпека виконання стрибків з парашутом залежить від обсягу спеціальних знань та навичок тих, хто займається. Під час попередньої підготовки вивчаються: заплановані парашутні вправи, відпрацьовуються елементи стрибка, засвоюються засоби безпеки, проводиться укладка парашута, підготовка й підгонка обладнання та одягу.

З метою відпрацювання у початківців впевненості у безвідмовній роботі парашутного обладнання та виховання морально-психологічної готовності до стрибка застосовується показовий політ, в якому досвідчені парашутисти виконують свої стрибки.

Під час занять з техніки безпеки парашутних стрибків повинні бути розглянуті наступні питання:

  1. Роль парашутиста в забезпеченні безпеки стрибків з парашутом.
  2. Контроль технічного стану парашутів, спорядження та одягу.
  3. Знання кроків майданчика приземлення та запасних майданчиків.
  4. Розрахунок та план стрибка.
  5. Правильний вихід і відділення від літака.
  6. Дії парашутиста при виникненні відхилень від нормального виконання стрибка.
  7. Дії парашутиста при приземленні на перешкоду, при граничному вітрі, падінні у воду, у лісосмугу.

Спричинити травми та ушкодження під час тренувань та парашутних стрибків можуть погано проведена розминка, грубі порушення техніки виконання вправ і помилки в ході тренування.

У практичній діяльності тих, хто займається, найпоширенішими є такі пошкодження та травми:

  • розтягування та розриви звязок;
  • ущемлення м’язів;
  • хронічні вивихи та розтягування;
  • ушкодження колінних суглобів;
  • больові відчуття в попереку;
  • потертості та мозолі.

Для попередження травм і ушкоджень під час проведення занять слід перед кожним тренувальним заняттям проводити спеціальну розминку, котра дозволяє розігріти м’язову систему й запустити механізми енергозабезпечення.

Виникненню травм і ушкоджень можна запобігти, якщо уважно спостерігати за станом організму, його реакцію на навантаження в поєднанні з дотриманням режиму вимог та гігієни харчування та виконання правил техніки безпеки в парашутному спорті.

9. Вимоги до тих, хто займається парашутним спортом

У групу зараховуються особи віком від 14 до 22 років, які бажають займатись парашутним спортом і не мають протипоказань за станом  здоров’я до виконання парашутних стрибків.

Кількісний склад однієї групи 6-8 чоловік.

У випадку, коли фізичний стан людини не відповідає програмним вимогам, їй можуть запропонувати більш полегшену тренувальну програму або персональний тренінг.

Люди, що займаються парашутним спортом, повинні бути вдягнені у відповідну спортивну форму: кросівки на м’якій пружній підошві та спортивний костюм або костюм парашутиста. Форма повинна бути відповідного розміру і не повинна заважати при рухах.

Ті, хто займається, зобов’язанні виконувати правила особистої гігієни, під час занять виконувати правила техніки безпеки та вимоги інструктора, та адміністрації авіаційно-спортивного закладу.

10. Розрахунок годин програмного теоретичного і практичного матеріалу

Розділи та теми Кількість годин Місяці
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень

ТЕОРІЯ

1 Теоретична підготовка:Загальні питання історії, організація підготовки в парашутному спорті. 6 3 2 1
2 Теоретичні основи стрибка з парашутом, особливі випадки під час стрибків, конструкція парашута, тренажерів, літака і т.п. 13 3 2 2 3 2 1
3 Методика проведення контролю та самоконтролю на заняттях з парашутного спорту. 2 1 1
4 Техніка безпеки під час занять з парашутного спорту та під час виконання стрибків. 7 3 2 1 1
Усього годин: 28 7 6 4 6 3 2

ПРАКТИКА

1 Наземна підготовка:Укладання парашута. 2 1 1
2 Наземна підготовка до виконання стрибків. 8 2 2 2 2
3 Відпрацювання на землі елементів різних стрибків. 7 1 2 2 1 1
4 Заняття на тренажерних пристроях. 3 2 1
Усього годин: 20 3 4 4 4 3 2
1 Парашутно-рятувальна підготовка:Дії людини при можливій відмові парашута. 4 1 1 1 1
2 Вивчення рятувальних плаваючих засобів. 1 1
3 Засоби безпеки під час виконання стрибка з парашутом. 5 1 2 2
Усього годин: 10 2 2 3 3
1 Парашутна підготовка:Стрибки з парашутом із стабілізацією падіння. 2 2
2 Стрибки з примусовим розкриттям парашута. 1 1
Усього годин: 3 3
1 Фізична підготовка. 6 2 2 2
2 Морально-вольова та психологічна підготовка. 3 1 2
Усього годин: 9 2 2 2 1 2

ЗАЛІКИ ТА ТЕСТУВАННЯ

1 Заліки та практичні нормативи 2 2
2 Медичне обстеження (проводиться поза розкладом занять)
Усього годин: 2 2
Загальна кількість годин 72 12 12 12 12 12 12

11. Зміст програмного теоретичного і практичного матеріалу

№теми Назва і зміст теми Кільк.Годин

ТЕОРІЯ

1 Історія розвитку парашутизму в Україні. Вплив занять парашутним спортом на організм людини. 3
Організаційні основи підготовки у парашутному спорті. Вивчення керівних документів, що регламентують процес підготовки у парашутному спорті. Правила пересування територією аеродрому.Правила поведінки в авіаційно-спортивному клубі. 3
2 Теоретичні основи стрибків з парашутом. 3
Особливі випадки під час стрибків з парашутом. Можливі відмови парашутів та дії парашутиста при цьому. 4
Парашутні прилади для страхування. Рятувальні водні засоби і правила їх застосування. 2
Конструкційні особливості парашутів різних типів. Улаштування, ТТХ та укладка основного парашута. Улаштування, ТТХ та укладка запасного парашута. 3
Улаштування літака АН-2
3 Методика проведення контролю та самоконтролю на заняттях з парашутного спорту. 2
4 Техніка безпеки під час занять з парашутного спорту та під час виконання стрибків. 7

ПРАКТИКА

5 Методика укладання парашута (основного та запасного) 2
6 Наземна підготовка до виконання стрибків. Приготування до стрибка та відділення від літака. Дії парашутиста у повітрі. Користування запасним парашутом. Приземлення. 8
7 Відпрацювання на землі елементів різних стрибків.Принцип управління тілом у вільному падінні. Положення тіла парашутиста під час вільного падіння. Відпрацювання положень тіла у вільному падінні. Вдосконалення відчуття часу у парашутистів. 7
8 Заняття на тренажерних пристроях. Відпрацювання дій парашутиста на тренажерах парашутного містечка. Тренування на підвісних системах. Тренування приземлення на тренажерах. 3
9 Дії спортсмена парашутиста при можливій відмові парашута. 4
10 Вивчення рятувальних плаваючих засобів. 1
11 Засоби безпеки під час виконання стрибка з парашутом. 5
12 Стрибки з парашутом зі стабілізацією падіння 2
13 Стрибки з примусовим відкриттям парашута 1
14 Фізична підготовка 6
15 Морально-вольова та психологічна підготовка 3

ЗАЛІКИ ТА ТЕСТУВАННЯ

16 Заліки та практичні нормативи 2

12. Література

1.Методические разработки по темам и упражнениям сборника программ по парашютной и парашютно-спасательной подготовке авиации ДОССАФ СССР. – Москва: Издательство Управления авиационной подготовки и авиационного спорта ЦК ДОССАФ СССР, 1989.

2.Платонов В.Н. Загальна теорія підготовки спортсменів в олімпійському спорті. – К.: Олімпійська література, 1997р.

3.Сборник программ по парашютной и парашютно-спасательной подготовке авиации ДОСААФ СССР. – Москва: Издательсьво Управление авиационной подготовки и авиационного спорта ЦК ДОССАФ СССР, 1988г.

4.Теория спорта (Под ред.проф. В.Н. Платонова) – К.: Вища школа, Головное изд-во, 1987. – 424с.

 

Робочу програму та методичні плани склала

заслужений майстер спорту

В.М.Закорецька