Труба кличе

Хоча перший політ людини в аеродинамічній трубі був здійснений далекого 1964 року американцем Джеком Тіффані, а перший аеродинамічний комплекс для тренувань парашутистів був побудований і запатентований ще в 1981 році американцем Джином Гермейном, донедавна сама ідея використовувати  аеротруби для імітації вільного падіння людини виглядала абсолютно фантастичною. Передусім – з економічної точки зору.

На землі – як у небі

Якби Земля була позбавлена атмосфери, то людина, відокремившись від літального апарату (зрозуміло, що ані літаки, ані вертольоти, ані повітряні кулі над поверхнею такої планети здійнятися б не могли – тільки ракети), падала б донизу в гравітаційному полі Землі з постійним прискоренням: її швидкість щосекунди збільшувалася б на 9,81м/с. Наявність повітря кардинально змінює фізичну картину, оскільки в такому разі на людину діє вже не тільки сила тяжіння, але й сила опору повітря, яка зростає пропорційно квадрату швидкості. Ця сила призводить до уповільнення падіння й після досягнення тіла певної швидкості (її величина залежить від багатьох факторів – маси та площі людини, коефіцієнту тертя одягу, густини повітря тощо – і лежить в інтервалі 190 – 250 км/год) сила опору повністю врівноважує силу тяжіння, а подальше падіння відбувається з постійною швидкістю.

Ще на початку парашутної ери було встановлено, що людина, покинувши літак чи повітряну кулю, рухається з прискоренням лише перші 10-13 секунд, впродовж яких вона пролітає 300-450м, після чого швидкість падіння перестає збільшуватись і залишається постійною аж до моменту розкриття парашута. Наприкінці 50-х років минулого століття парашутисти навчились використовувати потік повітря, який обдуває людину під час вільного падіння, для виконання найрізноманітніших пересувань у просторі та виконання акробатичних фігур.

Цілком логічно, що невдовзі по тому, у 1964 році, випробувач парашутів Джек Тіффані, який працював у американській компанії Pioneer Parachute Company, запропонував імітувати вільне падіння шляхом створення штучного потоку повітря, яким би людина обдувалась знизу з такою ж швидкістю, яку вона досягає при падінні. Для цього Тіффані використав аеродинамічну трубу, побудовану для зовсім інших цілей на повітряній базі Райт-Паттерсон у штаті Огайо, ставши першою людиною, що подолала силу тяжіння землі за допомогою аеротруби.

Треба зазначити, що першу аеротрубу створив британець Френсіс Герберт Венхем у 1871 році для суто наукових потреб – дослідження обтікання повітряним потоком різних аеродинамічних профілів. Згодом у подібних пристроях стали досліджувати аеродинаміку моделей планерів, літаків і гелікоптерів. А перша потужна аеродинамічна труба, яка б могла утримувати в повітряному потоці людину, була створена на американській авіаційній базі в Дайтоні в 1943 році й мала 4-х лопатевий гвинт, що обертався зі швидкістю 875 обертів на хвилину двигуном потужністю 1 тис. кінських сил.

Втім, до кінця 90-х років минулого століття ніхто серйозно не розглядав аеродинамічні труби як реальний тренажер для повітряних акробатів – тренувати спортсменів-парашутистів шляхом традиційних стрибків з парашутом було значно дешевше. При цьому літак або гелікоптер здіймається на висоту до 4,5км (для стрибків з більших висот вже необхідно застосовувати кисневі маски), після відокремлення парашутист падає впродовж 60 – 65 секунд, виконує вправи повітряної акробатики й на висоті біля 1км розкриває парашут.

Ситуація докорінно змінилась з появою скайдайвінґу – різновиду активного відпочинку, пов’язаному з виконанням парашутних стрибків. Завдяки розробці нових типів парашутів-крил і парашутних ранців, а, головне, появі електронних страхувальних приладів, що дозволяли автоматично вводити в дію запасний парашут у випадку, якщо з якихось причин основний парашут не забезпечував безпечного приземлення, набули великої популярності розважальні стрибки з парашутом. Парашутисти-аматори не потребували спеціальної спортивної підготовки, натомість аеродинамічні труби виявились ідеальним тренажером, на яких вони б могли вчитись володіти своїм тілом у вільному падінні.

Зрозуміло, що професійні спортсмени також не стояли осторонь новацій і скористались можливостями, які надають симулятори вільного падіння, для вдосконалення своєї майстерності. Принаймні, в окремих дисциплінах, таких як парашутна групова акробатика та фрифлай, аеротруби зарекомендували себе як ефективний тренажер, що доповнює традиційні тренувальні стрибки з парашутом.

Але для цього довелось проектувати та будувати спеціальні аеродинамічні труби, оскільки переважна більшість аеротруб, що використовуються в авіації, для польотів людей не придатні в принципі – такі труби, зазвичай, становить собою горизонтальну конструкцію, у камері якої розміщуються моделі або конструкційні елементи літальних апаратів, що випробуються. У той час як для «людських» потреб необхідна вертикальна труба – з нижнім або верхнім розташуванням гвинта.

Аеротруби з нижнім розташуванням гвинта – найпростіші. Вони використовуються для різноманітних шоу та атракціонів, зокрема – в Києві, і не мають жодного відношення до парашутизму, оскільки не здатні імітувати повітряний потік, що обдуває тіло людини під час вільного падіння. Робоча зона такої аеротруби зазвичай не обмежена нічим, якщо людина вилітає з потоку, то вона падає на сітку чи надувні подушки поруч робочої зони.

Для імітації вільного падіння використовуються труби другого типу, з верхнім розташуванням гвинтів (їх буває від 2-х до 4-х), що всмоктують повітря через робочу зону. Як правило, повітря в таких трубах циркулює по замкненому контуру й підігрівається (або охолоджується) до комфортної температури. Такі труби становлять собою складну конструкцію, що монтується в спеціально зведеному будинку. Швидкість потоку в подібних аеротрубах знаходиться в межах від 190 до 260 км/год і регулюється оператором, який спостерігає за робочою зоною. Робоча зона становить собою циліндричну вертикальну камеру з прозорими стінками діаметром від 1,8 до 5м.

Робоча зона аеродинамічної труби для тренування парашутистів, встановленої в Будапешті. Ліворуч на фото - робоче місце оператора

Аеродинамічні труби саме такої конструкції дозволяють створити в робочій зоні рівномірний «плаский» потік повітря, що імітує потік, який виникає під час вільного падіння. Саме тому такі труби стали популярним знаряддям підготовки парашутистів-любителів початкового рівня, які мають гроші, але не бачать сенсу отримати спортивно-парашутну підготовку. Більш того, поширення в світі «людських» аеродинамічних труб призвело до появи нового виду спорту – трубної акробатики, який, хоча й не має жодного відношення до авіації чи парашутизму, вже здобув чимало прихильників. Зокрема, в останньому чемпіонаті світу з цього нового й надзвичайно видовищного виду спорту (він проходив у Великій Британії) взяли участь 105 команд з 25 країн.

В гостях у Будапешті

Будівництво аеротрубного комплексу в Будапешті ще не завершено, але сама аеродинамічна труба вже введена в експлуатацію

Віднедавна можливість регулярно тренуватись в аеродинамічній трубі з’явилась і в українських парашутистів – як спортсменів, так і любителів. Звісно, і раніше можна було з’їздити в Москву чи  Арізону, одначе витрати на такі вояжі були доступні далеко не кожному. Ситуація змінилась наприкінці 2013 року, після того, як в столиці сусідньої Угорщини запрацювала вертикальна аеродинамічна труба, розрахована на тренування парашутистів-професіоналів.

Будівля, в якій розміщена робоча зона аеродинамічної труби в Будапешті

Наразі комплекс ще не добудований, але сама аеротруба вже експлуатується в тестовому режимі й приймає відвідувачів. У лютому 2014 року в Будапешті побували інструктори Авіаспортцентру ім. В.Закорецької, поспостерігали за роботою місцевого персоналу та так званих «трубних» інструкторів, ну, і, звісно, політали, випробовуючи якість тренажера.

Сама аеротруба, точніше підприємство «Skyward Szélcsatorna», знаходиться за адресою 1212 Budapest, Szérűraktár utca 53, географічні координати для тих, хто добиратиметься за допомогою GPS-навігатора: 47.432379, 19.055332. Як і в інших подібних закладах, час для польотів у трубі слід попередньо бронювати або надіславши лист на адресу info@skyward.hu, або за телефоном +36 30 589 03 22. Вартість трубного часу – 600 євро за годину. У цю ціну включена робота інструктора (для початківців) та оренда комбінезонів і шоломів.

Що стосується вражень, то вони лише позитивні. По-перше, аеротруба відповідає найвищим вимогам, що висуваються до споруд такого профілю, і дозволяє здійснювати тренування професіоналів не тільки з групової акробатики, але й з фрифлаю. Потік рівномірний, без жодних ознак турбулентності, ідеально плоский не тільки по центру, але й біля країв робочої зони.

На окрему подяку заслуговує доброзичливий персонал, на допомогу якого завжди можна розраховувати – як при вирішенні якихось поточних проблем, так і при оформленні в’їзної візи.

На фотографіях, що подані нижче, кілька епізодів з тренувань початківця: людина, що не має досвіду парашутних стрибків, під керівництвом досвідченого інструктора опановує мистецтво володіння тілом у повітряному потоці.

А це вже тренуються професіонали:

Звісно, виникає цілком природне запитання: наскільки корисними є заняття в аеротрубі й чи вартують вони тих грошей, які необхідно витратити на поїздку?

Думається, що так.

Як тренажер аеротруба приносить чималу користь, передусім – парашутистам-початківцям. По-перше, тренування в робочій зоні труби відбувається сеансами по 2 – 2,5 хвилини, у той час як максимальний час падіння з літального апарату не перевищує 65 секунд, при цьому десь 15 секунд витрачається на набрання сталої швидкості. Таким чином, за один «трубний» сеанс можна попрацювати, як за 3 парашутних стрибки.

По-друге, поруч з початківцем у робочій зоні перебуває інструктор, який контролює положення тіла учня та негайно виправляє помилки.

По-третє, в аеротрубі, на відміну від парашутного стрибка, політ виконується в обмеженому просторові, завдяки чому значно легше навчитись точним рухам: обертанням навколо центру ваги та пересуванням на лічені сантиметри.

Якщо йдеться про Будапештську трубу, то вона ідеально пристосована й для роботи професійних спортсменів – як групових акробатів, так і фрифлаїстів. Запорукою тому – якість потоку, низька інерційність двигунів, що дозволяє оператору дуже швидко змінювати швидкість повітря, і великий об’єм робочої зони.

1 коментар на “Труба кличе”

Залишити коментар